1. „Підшкірна” модель.

Ця метафорична назва пов’язана з тим, що в уяві ніби постає шприц, з допомогою якого вводять ідеї без опору публіки – публіка всьому вірить. Люди – як окремі атоми, суспільство – як сукупність ізольованих індивідів без будь-яких соціальних характеристик. Формулянтами цієї моделі є конкретні здобутки у сфері комунікації переважно у міжвоєнний час (20-30-ті рр. ХХ ст.), а саме:

а) успіх пропаганди під час Першої світової війни. Вперше в історії має місце системна, систематична і масова робота з колективними уявленнями.

б) розквіт індустрії „паблік рілейшнз”. Представники цієї професії вже у 20-30-ті рр. стають незмінним атрибутом журналістики і комунікації. Так, 57% повідомлень „Нью-Йорк Таймс” базувались на таких новітніших на той час джерелах як робота прес-служб і прес-агентів.

в) тоталітарний контроль над суспільством. Пропаганда італійського фашизму, гітлерівсько-німецького нацизму, радянського більшовизму... Людина – не становить цінності, цінність – держава, машина, яка пресує, ламає, або й зовсім знищує людей, якщо ті не розділяють її ідеології і реально чи потенційно стають на заваді реалізації утопічних ідей, зафіксованих ще у працях давньогрецького філософа Платона[1] („Держава”, а особливо – „Закони”), відновлених у працях Маркса й Енґельса (особливо „Походження сім'ї, приватної власності і держави”[2]), Леніна та Сталіна, Муссоліні, Ґеббельса, Гітлера.

2. Модель мінімального ефекту

Формулює нові підходи:

1. Результати пропаганди у Другій світовій війні. Пропаганда проти фашистської армії стала результативною лише тоді, коли ця пропаганда перестала орієнтуватись на солдата як окрему одиницю і почала акцентувати на його групових характеристиках.

2. Нові теорії суспільства. Аудиторія, складовою якої була людина-атом (притаманна „підшкірній” моделі), відходить. На її місці з’являється нова аудиторія, сформована соціальними молекулами (людина соціалізована, людина-соціум). Людина тепер усе частіше належить до соціальних угруповань, релігійних конфесій тощо, тому ці соціальні характеристики людини сприяють комунікації, роблять її успішнішою.

3. Вибіркове сприйняття. Цей підхід встановив і підтвердив те, що людина в комунікації відбирає, „фільтрує” лише те, що вона (людина) хотіла б бачити або сприймати. Аудиторія стає не просто „впертішою”, вона – загартованіша, адаптованіша, більш підготовлена, їі притаманний певний імунітет. Тому ця людина (аудиторія) не воліє сприймати щось чуже-інородне, не притаманне їй, навіть те, що суперечить її уяві.

Конструктивна модель, попри те, що все ще формується, відповідає новим викликам теорії і більш адекватно відображає комунікативну реальність. Тут потрібно наголосити на таких нових аспектах аналізу комунікації:

1. Поведінку людини формує не стільки або не стільки політична комунікація, скільки її сталі (ті, які в людини вже є) політичні уподобання.

2. Конструктивісти (представники конструктивної моделі, ті, що її поділяють) займаються процесами, пов’язаними з мисленням щодо соціальних і/або політичних питань.

3. У дослідженнях громадської думки відкриті відповіді конкретної людини, інтерв’ю (розмова) з нею, замінюють заздалегідь сформовані елементи відповіді, очікувані, прогнозовані чи модифіковані.

Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К., 1999. – С.26-27

Gamson W.A. The 1987 distingushed lecture: A constructionst approaach to mass media and public opinion // Symbolic Interaction. – 1988. – Vol.11. - №2. – P.161-174.

Платон. Государство. Законы. Политик / Предисл. Е.И.Темнова. – М.: Мысль, 1998. – 798 с., 1 л. портр. – (Из классического наследия). ISBN 5-244-00875-7 (С.383-687) // www.philosophy.ru, vvb.ru, platon.viv.ru, bookz.ru.

Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // engels-fridrih.viv.ru, gumfak.narod.ru, www.1917.com.