Природу
комунікативного процесу можна охарактеризувати в кількох аспектах:
(1) з
погляду походження й формування (історичний аспект);
(2) з
погляду форми процесу спілкування (типологічний аспект);
(3) з
погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу
(видовий аспект);
(4) з
погляду сутнісного (онтологічний аспект);
(5) з
погляду характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий аспект);
(6) з
погляду ефективності й дієвості процесу (функціональний аспект);
(7) з
погляду самобутності й оригінальності організації процесу (стильовий аспект);
(8) з
погляду форми процесу (формальний аспект);
(9) з
погляду якості процесу (квалілогічний аспект);
(10)
з погляду використання засобів (інструментальний аспект);
(11)
з погляду духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект);
(12)
з погляду інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект);
(13)
з погляду складників процесу (системний аспект);
(14)
з погляду зв’язків між складниками процесу (структурний аспект);
(15)
з погляду організації процесу (технологічний аспект);
(16)
з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).
Необхідно
виділяти одновекторну комунікацію. Вона має переважно побутовий
сугестивний (лат. suggestio, від suggero навчаю, навіюю) характер, хоч цілком
природно використовується і в професійній, виробничій, науковій сферах, а також
має постійні ролі комуніканта та комуніката і монологічну форму мовлення.
комунікант комунікант
Мал. 3.
Багатовекторна
комунікація. Вона характеризується постійною зміною ролі комуніканта і
комуніката та має діалогічну форму мовлення.
